Битва за Київ 1941 року

Битва за Київ (1941) - великомасштабна битва Червоної Армії та Вермахту 7 липня - 19 вересня 1941 року (71 доба). Битва за Київ була частиною наступального плану «Барбаросса», в радянській військовій історії отримала назву Київської оборонної операції.

З німецької сторони в битві брала участь група армій «Південь» під командуванням генерал-фельдмаршала Рундштедта, а також 2-га танкова група та 2-га армія з групи армій «Центр». З радянської сторони в битві брали участь війська Південно-Західного фронту під командуванням генерала-полковника М. П. Кирпоноса, (під час битви загинув), у складі п'яти загальновійськових армій та Пінської флотилії під командуванням контр-адмірала Д. Д. Рогачова, під загальним керівництвом Маршала Радянського Союзу С. М. Будьонного.

Битва завершилась перемогою німецьких військ та оточенням радянських військ. Втрати з радянського боку сягали 700 тисяч вбитих та полонених, понад 1760 тисяч одиниць вогнепальної зброї, 411 танків і САУ, 28 419 гармат і мінометів, 343 бойових літаків[1] 

1 та 2 битва за Харків

Перша битва за Харків - битва в ході операції «Барбаросса» між радянськими військами Південно-Західного фронту та 6-ї армії Вермахту за контроль над містом Харків та Харківським промисловим районом.

Радянській 38-й армії було наказано захистити місто, для того щоб виграти час та забезпечити демонтаж і евакуацію заводів далі на схід. 6-та німецька арміямала задачу опанувати місто, щоб закрити розрив, що збільшувався між 4-ю танковою групою і 17-ю армією. До 20 жовтня німці підійшли до західної околиці міста, і місто було захоплене військами LV-го армійського корпусу до 24 жовтня. До того часу, проте, більша частина промислового обладнання Харкова була евакуйована.

Ха́рківська опера́ція, або Друга харківська битва - бойові дії Південно-Західного і правого крила Південного фронтів проти німецьких військ групи армій «Південь», проведені 12-29 травня 1942 року з метою відвоювання Харкова і створення сприятливих умов для подальшого наступу на Дніпропетровськ.

21-ша, 28-ма, 38-ма армії Південно-Західного фронту прорвали оборону противника північніше і південніше міста і до 19 травня розвинули наступ, але противникові вдалося вийти в тил головного ударного угруповання радянських військ, оточити його на Барвінківському виступі і майже повністю ліквідували. Невдале закінчення операції спричинене помилками командування Південно-Західного напрямку і фронту в оцінці загальної оперативно-стратегічної обстановки і в організації наступу. З'єднання обох фронтів зазнали великих втрат, позбулися оперативного плацдарму на Сіверському Донці і не змогли здійснити влітку намічені на цьому напрямку наступальні операції.

3 та 4 битва за Харків

Третя битва за Харків - серія наступальних операцій Вермахту на Східному фронті проти Червоної Армії навколо міста Харків з 19 лютого по 15 березня 1943 року. У німецькій історіографії відома як «Донецька кампанія».

Після розгрому та капітуляції 6-ї польової армії Вермахту під Сталінградом, Червона армія розпочала низку наступальних операцій на широкому фронті південного флангу радянсько-німецької війни. Наступ досяг кульмінації 2 січня 1943, коли радянські війська започаткували операцію «Зірка», внаслідок якої був прорваний фронт оборони німців й війська РСЧА оволоділи містами Харків, Бєлгород, Курськ. Однак, активні воєнні дії Червоної армії протягом останніх місяців серйозно підірвали бойовий потенціал формувань, у ряді дивізій залишалося по 1-2 тис. військових. 19 лютого генерал-фельдмаршалфон Манштейн несподівано розпочав контрнаступ, в результаті якого німецьким військам вдалося розгромити майже 52 радянські дивізії та опанувати Харків та Бєлгород.

Бєлгородсько-Харківська операція умовна назва Операція «Полководець Румянцев» - наступальна операція військ Воронезького та Степовогофронтів 3-23 серпня 1943 року в ході Курської битви з метою розгрому бєлгородсько-харківського угруповання ворога і створення умов для оволодіння Лівобережною Україною.

В ході наступу радянські війська завдали відчутної поразки ворогові в районі Томарівки і Борисовки та 5 серпня звільнили Бєлгород. 11 серпня вони блокували залізницю Харків-Полтава і впритул підійшли до Харківського оборонного обводу. Контрнаступ німецьких військ був відбитий. 23 серпня, оволодівши Харковом, радянські війська нависли над донбасівським угрупованням противника, готуючись до боїв за Лівобережжя.

За мужність і відвагу, проявлені при оволодінні Харковом, десяти стрілецьким дивізіям Степового фронту присвоєно найменування «Харківські», двом стрілецьким дивізіям і авіаполку за звільнення Бєлгорода - «Бєлгородські».